Брія Блессінг: українська американка (частина перша)

Яскрава зовнішність, мила посмішка, відкритий погляд. Успіх цієї дівчини визначають два слова - хист та праця. Вона зовсім не відчуває себе зіркою. Вона - просто Брія.  

Ця тендітна білявка не лише гарно співає. Вона займається благодійність, їздить в зону АТО, всіляко допомагає маленьким дітям і людям, які постраждали від торгівні. 

- Пригадуєш, як розпочала свій шлях співачки? Що в дитинстві вплинуло на вибір цієї професії?

- Цей шлях, напевно, розпочався до того, як я народилася (сміється). Мій батько уже давно займається музикою, мама теж з дитинства грає на фортепіано, співає в хорі. Тому коли я народилася, цей шлях уже був приготовлений для мене, з дитинства я почала співати у церковному хорі. І хоча це не передбачало нічого серйозного, музика завжди була частиною мого життя. Памятаю, як тато сидів за фортепіано і писав пісні - це теж було певним поштовхом (сміється).

- Що спонукало переїхати в Україну? Чому саме у Львів?

- Спочатку ми жили у Луганську. Батьки не просто вірили у Бога, вони йшли за Ним. Тому коли саме так вони відчували покликання до цієї частини світу, вирішили приїхати в Україну. Батьки хотіли їхати жити у Ялту, а згодом зрозуміли, що це має бути Луганськ. Там ми жили чотири місяці. А потім батьки знову відчули покликання, але уже до Львова. 

- Ти живеш в Україні уже багато років, тому можеш аналізувати і порівнювати життя в США та Україні.

- Я намагаюсь сприймати усе таким яке воно є, не порівнювати, але загалом це можна зробити. Україна менш матеріальна, і мені це подобається. Хоча за останні 10 років я бачу, як українці переймають «американську мрію»: матеріальні речі, гроші, красивий будинок, машина. Для мене, це трішки сумно, бо, чесно кажучи, я жила в Америці та бачила, що ця «мрія» не приносить нікому щастя. Щастя не знаходить у грошах, чи матеріальних речах. Раніше в Україні люди були набагато простіші, набагато щасливіші, бо вони не хвилювалися чи мають вони крутий телефон або круте авто. Але слава Богу, цього все одно менше в Україні, ніж в Америці. 

«Українці надзвичайно цінують відпочинок з друзями. Особливо у Львові. Тут життя спокійніше, люди мають час просто гуляти». 

А ще українці надзвичайно цінують відпочинок з друзями. Особливо у Львові. Тут життя спокайніше, люди мають час просто гуляти. Колись була кумедна історія. У Львів приїздив друг з Америки. А що ж роблять українці, колипроводять час разом? Вони просто гуляють. Ми так само довго гуляли, зупинялися, щоб посмакувати кавою, і знову гуляли. А у кінці прогулянки він здивовано сказав, що ми зробили коло. Ніби це дуже дивно. А я йому відповідаю, що ми так насолоджувались прогулянкою, погодою, компанією врешті-решт (сміється). В Америці все інакше. Якщо гуляти, то потрібна якась ціль: ми йдемо конкрутно туди, конкретно для того. 

- У шоу «Голос Країни» ти отримала шквал позитивних відгуків. Чи наважишся ти взяти участь у нових вокальних шоу? 

- Ні (сміється). Я навіть у «Голос Країни» не хотіла брати участь, але друзі дуже хотіли мене там бачити. Тому й пішла і зовсім про це не шкодую. Я отримала необціненний досвід, познайомилася з цікавими людьми, наприклад з тобою теж. 

- Війна на сході України не змушувала тебе повернутись до Техасу? 

- Ні! Навіть не виникало думки. Україна - це наш дім. І хоча у нас американські паспорти, ми можемо поїхати коли завгодно, але не маємо бажання. Ми хочемо тут жити. І не лише тоді коли в Україні усе спокійно та приємно. Тому зараз є ще більше любові до України, є ще більше бажання тут жити, бажання допомогти і змінити на краще. Принаймі, мої батьки житимуть у Львові, у них церква, відповідальність перед багатьма людьми. 

- Після «Голосу Країни» ти підтримуєш зв'язок зі своїм тренером Святославном Вакарчуком? Він пропонував заспівати разом? 

- Не дуже. Але я б не сказала, що зв'язку взагалі нема. Я знаю що він дуже зайнятий, тому я намагаюсь не відволікати його. Але інколи я пишу йому на електронну скриньку, особливо після концертів, і він завжди відповідає. Святослав дружна людина, але дійсно дуже зайнятий, тому я впевнена, що ніхто з нашої команди «Голосу Країни» не очікували і не очікують постійного зв'язку.  

- Ти обожнюєш вареники. Які ще страви української кухні тобі подобаються? 

- Люблю практично усе в українській кухні, але найбільше смакують голубці у виноградному листі. А ще люблю борщ, але не черновий, а зелений. 

- Ти співаєш, працюєш у церкві, маєш свою організацію проти торгівні людьми. Чим ще займаєшся? 

- Раніше, я регулярно ходила у дитячі будинки. Я просто любила бавилася з дітлахами. Зараз у мене не вистачає часу як колись, але мої сестри продовжують цю роботу. В церкві, я звичайно регулярно веду служіння. Щонеділі, якщо я у Львові, я співаю у церкві. Ще вивчаю Біблію з молодими дівчатами. Є що робити (сміється). В 2012 році я створила організацію, яка об’єднує ініціативних та небайдужих людей з активною життєвою позицією та волонтерів з метою протидії торгівлі людьми в Україні. Зараз уся робота на друзях, які допомагали мені від початку її створення. 

- Ти прекрасно граєш на гітарі та фортепіоно. На яких інструментах ще граєш? Можливо плануєш навчитись?

- Ще я граю на флейті. Трішки вмію грати на саксофоні, хоча це було давно. Дуже хочу навчитись грати на акордеоні. Але не знаю, коли знайду час для цього (сміється). 

- Розкажи про традиції своєї сім'ї. Які з них ви привезви з США, а до яких звикали в Україні?

- Більшість традицій у нас пов'язані зі св'ятами, особливо різдвяними. Вдома ми підтримуємо наші американські традиції. У церкві ми святкуємо більше українських свят. Ми любимо вечеряти разом, це традиці ще з дитинства. В Америці у нас було прийняти готувати вечерю і вечеряти разом. Ми намагаємось дотримуватись таких традицій, бо вважаємо їх важливими.

- До чого було дуже важко звикнути в Україні?

- Напевно, це особисте оточення. В Америці не можна стати надто близько до людини, бо їй може бути некомфортно. Потрібно тримати дистанцію навіть коли стоїш у черзі. Я досі не звикла, що в Україні такого немає. Люди так «кучкуються», що немає порядку, а я люблю порядок. Я завжди хочу, щоб люди чемно ставали у чергу, але в Україні навіть коли черги немає, люди стають дуже близько один до одного. У мене десь усередині трішки клаустрофобія в таких моментах. Здається, що немає чим дихати (сміється).

- Ти досить часто співаєш для військових. Соломія Вітвіцька запрошувала тебе в одну із поїздок до військових.

- Я хочу частіше їм співати. Для мене велика честь їхати до них, виступати, підтримувати. Моя перша україномовна пісня «Ми – Україна» саме про них. Я надихнулась на її написання після першої поїздки в АТО. Вважаю, що саме наші військові справжді зірки України.

- Чи є у тебе плани на майбутнє?

- Я намагаюся не контролювати своє життя, а дозволити Йому усім керувати. Бо ті моменти в житті коли я намагалася контролювати, це була трагедія (сміється). Тому я зрозуміла, що набагато безпечніше, якщо я довіряю Богу. Є ще мрія побачити Норвегію(сміється). Заспівати дуетом з Вакарчуком (сміється). 

Instagram: @sergiybenz